Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн




НазваниеШимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн
страница1/30
Дата конвертации21.12.2012
Размер461.35 Kb.
ТипТексты
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
Шимон С. І.
Цивільне та торгове право зарубіжних країн
ЗМІСТ

Глава 1. Основні цивільно-правові системи сучасності (загальна характеристика) 9
1.1. Поняття цивільного й торгового права в зарубіжних країнах 10
1.2. Поняття цивільно-правової системи (сім’ї) та її ос-новні складові. Рецепція римського приватного права 13
1.3. Основні цивільно-правові системи сучасного світу та тенденції їх розвитку 19
1.4. Загальна характеристика континентальної (романо-германської) цивільно-правової системи 23
1.5. Загальна характеристика англо-американської цивільно-правової системи 28
1.6. Загальні риси інших цивільно-правових систем (традиційної, мусульманської, центральноєвропейської та східноєвропейської) 33 Глава 2. Джерела цивільного й торгового права зарубіжних країн 37
2.1. Поняття та види джерел цивільного й торгового права зарубіжних країн 37
2.2. Поняття та способи уніфікації норм цивільного й торгового права зарубіжних країн 41
2.3. Джерела цивільного й торгового права в країнах ко-н¬тинентальної правової системи (на прикладі Франції та Німеччини) 45
2.4. Джерела цивільного й торгового права Англії та США 53 Глава 3. Фізична особа в цивільному праві зарубіжних країн 62
3.1. Поняття фізичної особи в цивільному праві зарубіж-них країн і джерела її цивільно-правового статусу 62
3.2. Поняття та основні принципи цивільної правоздатності фізичної особи в праві зарубіжних країн 64
3.3. Інститут безвісної відсутності (оголошення померлим) громадянина в праві зарубіжних країн 66
3.4. Поняття та зміст дієздатності в різних цивільно-правових системах. Обмеження дієздатності фізичних осіб 68 Глава 4. Юридичні особи та інші правові форми торгової (підприємницької) діяльності в зарубіжних цивільно-правових системах 72
4.1. Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-правових системах 73
4.2. Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн 75
4.3. Класифікація юридичних осіб у зарубіжних правових системах 79
4.4. Правові форми здійснення (торгової) підприємницької діяльності в зарубіжних правових системах 81
4.5. Поняття та види торгових товариств у правових системах зарубіжних країн 85
4.6. Види юридичних осіб у континентальній цивільно-правовій системі 87
4.7. Види юридичних осіб та інші форми здійснення підприємництва в англо-американській цивільно-правовій системі 90 Глава 5. Представництво у цивільному й торговому праві зарубіжних країн 93
5.1. Поняття та види представництва в цивільному праві зарубіжних країн 93
5.2. Поняття та види торгового (комерційного) предста-в¬ництва в країнах континентального права 96
5.3. Торгове (комерційне) представництво в англо-американській правовій системі 100 Глава 6. Речові права в зарубіжних цивільно-правових системах. Право власності 103
6.1. Поняття та види речових прав у зарубіжних цивіль-но-правових системах 103
6.2. Класифікація об’єктів речового права 106
6.3. Право власності в зарубіжних правових системах і тенденції його розвитку. Підстави набуття права власності 110
6.4. Захист права власності в романо-германській та англо-американській цивільно-правових системах 114
6.5. Права на чужі речі у зарубіжних правових системах 117
6.6. Інститут довірчої власності у праві Англії та США 124 Глава 7. Загальні положення про зобов’язання в цивільному праві зарубіжних країн 129
7.1. Поняття та види зобов’язань у континентальній та англо-американській цивільно-правових системах 130
7.2. Множинність та зміна осіб у зобов’язаннях. Припинення зобов’язань 133
7.3. Зміст і виконання зобов’язань у зарубіжних цивіль-но-правових системах 138
7.4. Юридичні наслідки невиконання зобов’язання чи виконання його з порушенням умов 143
7.5. Способи забезпечення виконання зобов’язань у цивільному та торговому праві зарубіжних країн 148
7.6. Зобов’язання із заподіяння шкоди в праві ФРН, Франції, Англії та США 157
7.7. Компенсація моральної шкоди в праві зарубіжних країн 164 Глава 8. Договори в цивільному праві зарубіжних країн 169
8.1 Поняття договору в цивільному праві зарубіжних країн. Класифікація договорів 169
8.2. Зміст договору в романо-германській та англо-американській цивільно-правових системах 175
8.3. Умови дійсності та законні підстави договору в ко-н¬тинентальному та англо-американському праві 177
8.4. Порядок укладення договору. Оферта й акцепт у цивільному праві зарубіжних країн 183 Глава 9. Спадкове право в зарубіжних цивільно-правових системах 185
9.1. Поняття й загальні положення спадкового права зарубіжних країн (континентальної та англо-амери-канської системи права) 185
9.2. Спадкування за заповітом у цивільному праві зарубіжних країн 188
9.3. Спадкування за законом у різних цивільно-правових системах 195
9.4. Реалізація спадкових прав у країнах континентальної та англо-американської правових систем 200 Глава 10. Загальні положення сімейного права в зарубі-ж¬них цивільно-правових системах 204
10.1. Поняття та умови укладення шлюбу в праві зарубіжних країн 205
10.2. Підстави припинення шлюбу в різних цивільно-правових системах 210
10.3. Права та обов’язки подружжя в континентальному та англо-американському праві 213
10.4. Правовідносини батьків і дітей у зарубіжних цивільно-правових системах 218

Право, як мова чи музика, є нормативним виразом історії, психіки, психології, традицій і культури кожного народу (немає і не може бути двох ідентичних національних правових систем у світі)
К. Осакве
Нині Україна прагне до визнання її повноцінним членом світового співтовариства та здійснює низку послідовних заходів для досягнення цієї мети. Важливим серед них є проголошення пріоритету загальнолюдських цінностей, створення сприятливих умов для гуманітарного спілкування людей, розширення наукових, ділових, комерційних, туристичних зв’язків. Це спричиняє виникнення різноманітних правовідносин українських громадян і юридичних осіб з громадянами, установами, іншими юридичними особами іноземних держав. Відповідно виникає вірогідність застосування норм іноземного права, але вони навіть за умови типовості чи тотожності життєвих ситуацій можуть по-різному їх врегульовувати. Це ставить юристів перед необхідністю надання громадянам правової допомоги та правової інформації з питань цивільного, зокрема комерційного, спадкового, сімейного права зарубіжних країн.
Знання зарубіжного права необхідні правознавцю в будь-якій сфері його діяльності. Нині в державі йде копітка робота по створенню новітніх законодавчих актів, які більш об’єктивно віддзер¬калюватимуть реалії сучасного життя, будуть орієнтовані на пот¬реби громадянського суспільства, в якому діють принципи верховенства права, ринкової економіки, пріоритету особистості, всебічного захисту її прав та інтересів. У багатьох випадках така робота здійснюється з урахуванням досвіду більш розвинених зарубіжних держав, використанням здобутків правової культури країн світу.
У найпрогресивніших зарубіжних країнах досить розвиненими є практично всі основні галузі правового базису, зокрема конституційне, адміністративне, кримінальне право. Однак центральне місце в усіх країнах посідає цивільне право, яке захищає інтереси особистості. Нині воно вважається найбільш розробленою галуззю права, на основі якої здійснюється формування нових галузей, правових інститутів, розділів правових систем тощо. Виняткове значення цивільного права підкреслюють і провідні зарубіжні фахівці. Зокрема, відомий компаративіст Рене Давид відмічає, що істинним правом залишається приватне право , без якого неможливе формування справжнього юриста.
Досконально вивчити цивільно-правові системи всіх зарубіжних країн в одному навчальному курсі, безперечно, неможливо. Досить складно це зробити і стосовно однієї зарубіжної держави, оскільки для цього необхідна не тільки докладна інформація щодо джерел права, правозастосовної практики тощо, але й спеціальна підготовка, яка б дозволила усвідомити методологію правот¬ворення, основні принципи, ідеї права (зокрема цивільного) тієї чи іншої держави, особливості національної правосвідомості, яка виявляється на всіх рівнях регулювання суспільних відносин.
У даному посібнику пропонується розглянути загальну характеристику основних інститутів цивільного права зарубіжних країн на прикладі найбільш яскравих представників двох основних правових систем: Німеччини та Франції (романо-германська правова система) і Англії та США (англо-американська правова система).
Посібник дає загальні уявлення про цивільне та торгове право цих країн, виявляє спільні риси та найбільш характерні елементи окремих цивільно-правових інститутів. Однак під час докладнішого розгляду права кожної окремої країни ці риси можуть втрачати на загальному тлі специфічних особливостей, оскільки право кожної країни є унікальним.

1.1. Поняття цивільного й торгового права в зарубіжних країнах
Цивільне право є основною складовою приватного права і системи права в цілому. Приватне право виступає певною макросистемою, яка охоплює сукупність норм щодо визначення статусу та захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади—підпорядкування щодо одна-одної, рівноправно і вільно встановлюють собі права та обов’язки у відносинах, що виникають з їхньої ініціативи . Разом з тим, поняття «приватне право» не є загальноприйнятим для всіх країн і правових систем сучасного світу; у багатьох країнах узагалі немає поділу права на публічне та приватне.
Так, у країнах англо-американської правової системи не тільки не розглядається внутрішня дихотомія всієї системи права, що дозволяє розмежувати публічне та приватне право, але відсутній і звичний для нас поділ права на галузі, зокрема не виокремлюється галузь цивільного права. Норми, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини й належать в інших країнах до системи цивільного права, становлять тут не галузі цивільного чи торгового права, а окремі розділи, інститути, зокрема, договірне право, право власності, деліктне право та ін.
У системах, де такий поділ існує, сфера дії приватного права не завжди співпадає через розбіжності в змісті приватно-право-вих галузей. Зокрема, інститут неспроможності у Франції є частиною торгового, тобто приватного права, а у ФРН — процесуального, тобто публічного права. Інститут оголошення громадянина померлим у праві країн континентальної правової сім’ї є складовою цивільного права, а в англо-американській має суто процесуальний характер. У зв’язку з цим поняття цивільного права повніше виражає сутність предмета нашого інтересу й розглядається як єдине для всіх правових систем і систем права кож¬ної окремої країни.
Цивільне право є одним з найбільш цікавих правових явищ, яке завжди викликало підвищений інтерес не тільки з боку фахів-ців правознавців, але й економістів, філософів, соціологів та ін. І це не дивно, адже саме цивільне право відображає рівень розви-т¬ку економічної та правової культури суспільства. Воно є юридич¬ною формою існування економічних відносин, опосередковує сферу приватних інтересів кожного члена суспільства й регулює найбільш уніфіковані соціальні відносини в будь-якій країні.
У доктрині зарубіжних країн виділяють такі групи суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права: 1) природ-ні відносини (право осіб): шлюб, припинення шлюбу, фактичні шлюбні стосунки, материнство, батьківство, присвоєння імені, родинні стосунки тощо; 2) відносини економічного характеру: власність, об’єднання майна, передача права власності (речове право); 3) відносини обміну в широкому розумінні, з економічної та соціологічної точки зору (контрактне право); 4) відносини, що підтримують рівновагу в суспільстві: відновлення порушеного права, відшкодування шкоди (зобов’язальне (деліктне) право). Отже, цивільне право охоплює виняткову за обсягом сферу соціальних зв’язків; фактично воно регулює повсякденне життя людини, впливаючи як на окремих осіб, так і на суспільство в цілому.
Поняття «цивільне право» відоме з часів римської епохи (ius civile), коли воно було основним правом римських громадян (civitas), яке існувало на противагу праву, що застосовувалося до іноземних громадян (ius gentium). Згодом термін «цивільне право» набував ще інших значень, тому на сьогодні в юридичній літературі розглядаються ще такі його історичні тлумачення як: 1) право Римської імперії; 2) право громадянської держави на відміну від права канонічного (церковного); 3) право цивільне на відміну від права військового; 4) право індивідів і фінансових інтересів на противагу праву протизаконних (кримінальних) дій. У порівняльному правознавстві термін «цивільне право» може застосовуватися в значенні права національного на противагу публічному міжнародному або в значенні романо-германського права, тобто права, що існує в межах даної правової системи, на від¬міну від англо-американського . Звичайно, найбільш поширеним і прийнятним для вітчизняної правової системи є розуміння цивільного права як «права поточного життя», права звичайних суспільних відносин, які стосуються всіх індивідів від початку до кінця життя; як системи норм, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками.
Цивільне право розглядається і як право громадян, що відрізняється від права підприємців — комерційного чи торгового . Торговим правом вважається система норм, яка регулює організацію професійної торгової діяльності в широкому значенні цього поняття, тобто яка застосовується до торгівлі, промисловості, фінансової діяльності, іншими словами — професійної комерційної діяльності. Воно охоплює різноманітні сфери підприємницької діяльності та визначає загальний статус комерсанта, юридичне поняття торгового капіталу, принципи організації підпри¬ємств, їх об’єднань та ін.
Отже, цивільне право в широкому його розумінні практично можна було б ототожнити з приватним правом. Однак у деяких країнах прийнятий розподіл приватного права на цивільне та торгове (дуалізм приватного права).
У зарубіжній доктрині дуалізм приватного права традиційно розглядається як відокремлення норм, які регулюють комерційну (торгову) діяльність, від загальних норм цивільного права. Дуалізм існує на противагу монізму, за якого норми торгового обороту підпорядковані цивільному праву та вмонтовані в його систему . Формально зазначений дуалізм проявляється, насамперед, у наявності двох відносно самостійних систем джерел права, тобто одночасному існуванні цивільних і торгових кодексів. Однак феномен дуалізму приватного права значно глибший, аніж сама проблема співіснування таких кодексів; він може існувати навіть у некодифікованій правовій системі .
Фахівці класифікують дуалізм приватного права на два види : класичний, що виявляється в паралельному існуванні двох незалежних систем приватного права — цивільного й торгового, та квазідуалізм, який виявляється лише на формальному рівні — в існуванні двох кодексів (цивільного й торгового) за єдиної системи приватного права.
У деяких країнах функціонують особливі торгові суди, що розглядають спори між підприємцями. Інші держави, навпаки, відмовилися від системи двох автономних кодексів і прийняли єдині цивільні кодифікації (Італія). У державах, де торгове право вважається самостійною галуззю права, існує досить складна проблема відмежування його від цивільного. У законодавстві західних країн ця проблема вирішується через визначення кола осіб, що визнані комерсантами (підприємцями), а також кола угод, які вважаються торговими.
Торгове право ґрунтується на положеннях цивільного і є по відношенню до нього спеціальним, є гілкою цивільного права, яка відокремилася в самостійну структуру. Саме тому розглядати положення торгового (комерційного) права слід на основі цивільного, норми якого є загальними й застосовуються і до торгових відносин, не врегульованих нормами торгового права.
До основних інститутів торгового (комерційного) права зарубіжних країн належать: морське право, право власності комерсан¬тів, банківське право, право інтелектуальної власності, зобов’я¬зальне право з участю комерсантів, право банкрутства та неспроможності, право цінних паперів, страхування, комерційної реклами, антимонопольне (право конкуренції), транспортне право, захисту прав споживачів, фінансове право, право довірчого управління майном (довірчої власності — трасту).
Домінуюча роль цивільного права як системи норм, що регулюють майново-вартісні відносини та особисті немайнові відносини, які виникають з приводу духовних благ і пов’язані з особистістю їх учасників, нині безумовно визнана в усіх сучасних право¬вих системах. Оскільки саме через його інститути, як вважають провідні вчені в галузі теорії права , реалізується «природне право свободи» особистості.
1.2. Поняття цивільно-правової системи (сім’ї) та її основні складові.
Рецепція римського приватного права Підвищений інтерес саме до цивільного права зумовлений ще й особливим процесом його формування: оскільки на певному етапі соціально-економічного розвитку кожне суспільство переживає типові умови, остільки цивільне право кожної нової країни, з одного боку, врегульовувало аналогічні суспільні відносини схожими методами й нормами, а з іншого — відчувало вплив уже існуючих правових систем.
Звичайно, існує ряд країн, в яких система приватного права утворювалася самостійно під впливом певних економічних умов. Однак більшість держав під час їх виникнення та в процесі формування цивільного права все ж відчували істотний вплив більш розвинених систем. Основним способом такого впливу було запозичення вже існуючих і вивірених суспільною практикою іншої держави правових конструкцій. Вважається: що більше країн вступало на шлях правового розвитку, то менше національних особливостей мало їхнє цивільне право. Відповідно до того, право якої країни (системи) превалювало в процесі запозичення тих чи інших правових інститутів, у конкретній країні формувалася певна система цивільного права. Унаслідок цього в різних країнах світу застосовуються однакові засоби цивільно-правового регулювання суспільних відносин, існують подібні системи джерел цивільного права, сформувалися схожі за певними ознаками системи цивільного права. У юридичній літературі такі країни умов¬но об’єднують у певні цивільно-правові системи (сім’ї), або ж виділяють аналогічні системи цивільного права .
У доктрині розвиваються й дещо інші погляди на це питання. Зокрема, деякі з українських вчених уважають, що навіть сам те-р¬мін «приватне право» слід уживати з певними застереженнями, а правильніше було б говорити не про приватне право певної країни чи систему приватного права, а про традицію приватного права. Останню слід розглядати як «правові цінності, категорії, інститути, норми, що протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління» . Відповідно будь-який поділ держав на певні групи за цією підставою буде дуже умовним, оскільки неможливо врахувати розмаїття існуючих у всіх країнах особливостей традицій (систем) приватного права.
Уведення поняття «цивільно-правова система» поряд з традиційно існуючим поняттям «правова система (сім’я)» вбачається доцільним, оскільки, незважаючи на те що види цивільно-право¬вих систем збігаються за назвами з видами відповідних правових систем (сімей) сучасного світу, не завжди країна з певною системою цивільного права належатиме до відповідної за назвою правової сім’ї. Зокрема, Канаду безумовно віднесено до англо-амери¬канської правової сім’ї, однак у ній діє змішана цивільно-правова система, яка має ознаки як англо-американської, так і романо-германської систем цивільного права; Японія належить до традиційної правової сім’ї, однак цивільне право цієї країни розвивається за романо-германською концепцією.
Цивільно-правова система (сім’я) — це об’єднання кількох держав за ознакою єдності основних закономірностей цивільно-правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється в них.
Поняття цивільно-правової системи є похідним від поняття правової системи в широкому розумінні. Цивільно-правова система є об’єднанням вужчого рівня, аніж правова система взагалі. Разом з тим вона є самостійним утворенням, а тому її характеристика може не збігатися з рисами правової системи в цілому. Так, зокрема, право колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, відносили до так званої системи соціалістичного права, однак цивільне право цієї держави завжди було близьким до континентальної системи (германської підсистеми).
Розрізняють цивільно-правові системи за допомогою певних ознак, які відображають їхній характер, та факторів, які впливають на нього (складові цивільно-правової системи). Для визначення приналежності тієї чи іншої держави до певної цивільно-правової системи беруть за основу не зміст конкретних правових норм, а більш сталі (і більш загальні) елементи, за якими з урахуванням особливостей права цієї держави можна визначити характерні риси, притаманні її цивільно-правовій системі.
Такими складовими є:
1) джерела цивільного права, їхній склад і співвідношення між собою; (які саме форми офіційного вираження цивільно-правових норм прийнято в даній державі; які з них є визначальними, які другорядними; їх взаємозалежність, пріоритетність застосування на практиці тощо);
2) структура цивільного права (розподіл норм за окремими правовими інститутами (підгалузями); перелік і зміст цих правових інститутів (основні: право про особи, речове, зобов’язальне, сімейне, спадкове, виключні права);
3) концепція регулювання приватно-правових відносин (хара-к¬тер відносин держави й особи; сукупність засобів впливу на суспільні відносини);
4) правозастосовча практика (судова, адміністративна, конституційна); її значення для розвитку цивільно-правової си- стеми;
5) доктрина (сукупність поглядів на цивільне право, знань про нього й практику його застосування);
6) ступінь впливу на систему цивільного права римського при¬ватного права (чи відсутність такого впливу) .
Названі елементи мають досить загальний характер, оскільки право кожної країни є унікальним і суттєво відрізняється від права будь-якої іншої держави. Розглядаючи особливості тієї чи іншої цивільно-правової системи, слід також враховувати, що право різних країн як таке сформульоване різними мовами, вико-ристовує надзвичайно різноманітну техніку нормотворення та створювалося для суспільств з різними структурами, уподобаннями, моральними, етичними, релігійними нормами тощо. Самі норми цивільного права в такому разі можуть бути надзвичайно різноманітними, однак способи й принципи їх творення, систематизації, тлумачення, застосування виявляють їхню належність до певного типу. Тому цивільно-правові системи створюються не на ґрунті мовної спорідненості, спільності культур чи географічного розташування, а за спільністю рис, що визначаються за перерахованими критеріями.
Одним із суттєвих критеріїв, за якими визначається приналеж-ність певної країни до конкретної цивільно-правової системи, є ступінь впливу римського приватного права на систему цивіль-но¬го права цієї держави. Романо-германська цивільно-правова систе¬ма, зокрема, заснована на римському приватному праві, при цьому романська підсистема формувалася виключно під його пріоритетним впливом, а германська — також і під впливом германського звичаєвого права. Фахівці називають римське право «материнським» стосовно континентального (європейського), розглядають його як елемент минулої цивілізації, як універсальне, загальне право, попередник пізніших систем європейського права, а західноєвропейську та східноєвропейську традиції приватного права, які нині існують і розвиваються, — як дочірні щодо римського .
Єдиної думки щодо впливу римського приватного права на англо-американську правову систему в науці не існує. Деякі вчені заперечують будь-яке значення римського приватного права для розвитку англійського та американського національного права. Інші (їх більшість) — вважають такий вплив беззаперечним, оскільки римське право є найвищим досягненням правової культури й одним з найцінніших здобутків людської цивілізації.
Рецепцією в праві називають запозичення однією державою більш розвиненого права іншої держави. Рецепція римського права — це запозичення римського права рядом західноєвропейських країн, починаючи з ХII століття, особливо в ХV—XVI ст.; засвоєння римського права як чинного в Західній Європі в Се¬редньовіччі та за Нових часів. Деякі фахівці вважають, що оскільки йдеться про право вже неіснуючої країни, то слід говорити не про запозичення норм римського права, а про його відродження — сприйняття духу, основних принципів і положень римського права в сучасних умовах.
Історично рецепція римського права здійснювалася в різноманітних формах: створення спеціальних законодавчих збірників, заснованих на текстах римського права; вивчення та створення шкіл нового тлумачення текстів кодифікованих актів римського права (Зводу Юстиніана) — шкіл глосаторів та постглосаторів; філософське пізнання римського права; логічне, а також філологічне та історичне тлумачення його норм та ін.
Відродження римського приватного права в Західній Європі було започатковане в університетах вченими-юристами й не мало на меті безпосереднє сприйняття на практиці його норм. Була відновлена концепція, згідно з якою право є основою суспільного порядку та яка виявляє цінність права, його незамінну роль у державі. Особливого успіху в цьому досягли відомі французькі романісти Куяцій та Донелл (XVI тс.), які започаткували систематичні твори з римського права й дали чудове тлумачення багатьох його текстів. Продовжуючи їхні ідеї, Жан Дома у XVІІ ст. розробив на основі римського права систему французького права; а праці Робера Жозефа Потьє (XVІІІ ст.) були покладені в основу Кодексу Наполеона (Французького цивільного кодексу 1804 р.).
У Німеччині також послідовно затвердилося орієнтоване на практичні потреби життя трактування кодифікованих актів римського права (Дігестів Юстиніана). Основний розвиток цивільного права, який у подальшому втілився в Німецькому цивільному уложенні (кодексі) 1900 р., визначила школа пандектів.
Цивільні та торгові кодекси континентальної системи, як вважається, поклали кінець рецепції римського приватного права та стали виразом остаточного засвоєння основ римського права сучасністю . Нині римське право (у т.ч. й осучаснене) безпосередньо не застосовується в жодній країні. Однак значення його настільки важливе, що воно зберігає свій авторитет не тільки як історична пам’ятка, що підлягає вивченню. Римське походження має більшість основних цивілістичних термінів і категорій; аналогічно регламентуються деякі правові інститути; отже, застосовуються певні види та форми його рецепції.
До форм рецепції римського приватного права в широкому її розумінні належать:
? вивчення римського права у ВНЗах як юридичної дисципліни з метою формування світогляду майбутніх фахівців;
? вивчення римського права як досягнення світової культури;
? вивчення, аналіз і тлумачення джерел римського приватного права;
? безпосереднє сприйняття норм і положень римського приватного права;
? використання норм римського приватного права (його джерел) як взірця при створенні нормативно-правових актів (особливо кодифікованих);
? використання римсько-правової методики утворення нормативно-правових актів або практики їх застосування;
? сприйняття та використання основних засад, принципів, ідей і категорій римського приватного права.
На практиці рецепція римського права здійснюється не в одній, окремо визначеній формі, а в їхній сукупності й взаємодії.
Види рецепції римського приватного права:
Пряма (безпосередня) рецепція — безпосереднє сприйняття ідей, правових пам’яток римського приватного права певною цивілізацією (застосовувалася дуже рідко; зокрема, пряму рецепцію застосувала лише Візантія).
Опосередкована (похідна) рецепція — запозичення окремих ідей, принципів, положень із правової системи певної країни, яка вже запозичила їх з римського приватного права, тобто застосувала рецепцію раніше. Так, деякі країни запозичили положення Кодексу Наполеона (Французького цивільного кодексу) або Германського цивільного уложення (Німецького цивільного кодексу).
Латентна (прихована) рецепція — запозичення принципів римського приватного права в процесі правотворчості, при офіційному проголошенні відмови від застарілого права (прикладом є кодифікація цивільного законодавства колишнього СРСР).
У будь-якому разі рецепція римського приватного права не означає нав’язування певного римського правового рішення; йде-ться про розуміння права, його сутності через призму його норм, принципів методів і принципів правозастосовчої діяльності римських юристів.
1.3. Основні цивільно-правові системи сучасного світу та тенденції їх розвитку У сучасному світі існує велика кількість правових систем, і в тому числі різноманітні й самобутні цивільно-правові системи. У вітчизняній юридичній літературі вони класифікуються на основі наведених вище елементів і зводяться до таких видів: романо-германська (континентальна, її ще називають системою цивільного права); англо-американська; мусульманська; патріархальна (традиційна); далекосхідна; центральноєвропейська; східноєвропейська.
Основними з них вважаються романо-германська та англо-американська, які й стануть предметом нашої уваги. Щодо східноєвропейської та центральноєвропейської цивільно-правових систем, до яких належать країни колишнього «соціалістичного табору», то фахівці висловлюють припущення щодо непередбачуваності результатів розвитку нового права цих систем, на яких істотно позначився вплив «соціалістичного» періоду існування. Однак за багатьма ознаками вони тяжіють до романо-германської цивільно-правової системи й переймають тенденції її розвитку.
Звичайно, тій чи іншій цивільно-правовій системі, як вже зазначалося, не відповідає жодна чітко окреслена територія земної кулі. Країни, істотно віддалені за географічним розташуванням, можуть належати до однієї цивільно-правової системи, оскільки це поняття використовується з метою встановити спільні та відмінні риси систем діючого цивільного права.
Нині визначені цивільно-правові системи світу представлені такими країнами:
Континентальна: майже всі країни Європи (за винятком Англії); багато країн Латинської Америки, Японія (частково), Китай (частково); колишні колоніальні країни, які сприйняли систему своєї метрополії.
Її поділяють на дві підсистеми:
— романська: Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Аргентина, Колумбія, Венесуела, Єгипет (частково);
— германська: ФРН, Швейцарія, Австрія, Японія, Бразилія, Перу.
Англо-американська: Англія, США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, частково Індія. У Канаді, Шотландії, штаті Луїзіана (США) — діє змішана цивільно-правова система.
Мусульманська: країни Близького й середнього Сходу: Саудівська Аравія, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія, окремі республіки колишнього СРСР (Узбекистан, Киргиз- стан).
Патріархальна: Океанія, Індокитай, Індонезія, Заїр, Індія, Малайзія, деякі країни Африки.
Далекосхідна: Китай, Японія (але вона трансформується в ко-н¬тинентальну).
Центральноєвропейська: Угорщина, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Хорватія.
Східноєвропейська: Болгарія, Румунія, Сербія, Білорусь, Російська Федерація, Україна.
В юридичній літературі наводяться й інші класифікації, які дещо відрізняються від традиційних. Вони засновані на загальній класифікації правових сімей сучасного світу як сукупності національних правових систем на ґрунті спільних ознак і рис. Зокрема, виділяють дві їх великі групи — релігійну та нерелігійну . У релігійних розрізняють системи: мусульманського (ісламського) права, єврейського (іудейського) права, канонічного права (католицької церкви), права Хінду (Індія). У нерелігійних правових сис¬темах виокремлюють системи західного права , квазізахідного та незахідного. Незахідним вважається південно-східне азіатське та африканське звичаєве право; квазізахідним — колишнє соціалістичне право, яке перебуває на стадії переходу до континентального права (країни СНД, Балтії, колишньої Східної Європи; Китай, Лаос, КНДР, Куба, Ангола, Мозамбік та ін.). До західного права відносять системи: романо-германського (цивільного) права (заснована на римському приватному праві), англо-амери¬канського (загального) права (заснована на праві загальному та праві справедливості), окремо виділяють скандинавське (північ-ноєвропейське) право (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ір- ландія).
Враховуючи особливості правових систем, які формуються відповідно до названих правових сімей, у романо-германській системі виділяють підсистеми: романську (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург, Голландія, Монако, Турція, Латинська Америка, Сенегал, Малі та ін.), германську (Німеч¬чина, Швейцарія, Австрія, Греція та ін.).
Квазізахідну систему представляють країни СНД, Балтії та колишньої Східної Європи. Щодо останніх вважається, що спільних ознак, споріднюючих особливостей, які б давали підстави визнати їх відокремленою підсистемою в межах романо-герман¬ської цивільно-правової системи, у них немає. Однак усі вони цілеспрямовано розвиваються в напрямку приєднання до континентальної цивільно-правової системи, тому їх умовно об’єднують в єдину групу.
В англо-американській правовій системі розрізняють також англійську (Англія, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Нігерія, Гана, Пакистан, Сьєрра-Леоне, Бангладеш та ін.) та американську (США за винятком Луїзіани та Пуерто-Ріко).
Ряд країн відносять до змішаної правової системи (гібрид романо-германської та англо-американської), яка сформувалася на основі римського права під значним впливом загального права (штат Луїзіана США, провінція Квебек Канади, Пуерто-Ріко, Шотландія, ПАР, Лесото, Шрі-Ланка, Зімбабве, Філіппіни та ін.).
Загальними тенденціями розвитку існуючих цивільно-право-вих систем світу нині є: 1) уніфікація національних цивільно-правових систем; 2) збагачення внутрішнього змісту національного цивільного права; 3) збереження національних традицій права (звичаїв і звичаєвостей); 4) різний рівень уніфікації в різних країнах, регіонах і різний ступінь уніфікації різних цивільно-правових інститутів. Для сучасного цивільного права найбільш виразною є тенденція до уніфікації національних правових систем при постійному збагаченні їхнього внутрішнього змісту. Уніфі¬кація правової системи певної держави здійснюється через уніфікацію правових норм і практики їх тлумачення й застосування.
Важливу роль відіграє і наближення методів правового регулювання: застосовуються методи й засоби, які раніше не були притаманні даній цивільно-правовій системі. Так, у країнах континентальної Європи зростає роль судової практики, яка раніше взагалі не розглядалася як джерело права. Закони багатьох країн забороняли суддям виносити рішення у вигляді загального розпорядження, яке б мало нормотворчий характер. Закони ж, що діють у сфері цивільного та торгового права, часом містять невизначені терміни: так звані «каучукові» норми, тлумачення яких повністю віддане на розсуд судді. Наприклад, закон встановлює принципи добросовісності, розумності, моральності, не окреслюючи їх тлумачення чи розуміння. Разом з тим, суддя не вправі відмовити в розгляді справи, посилаючись на неточність закону чи відсутність у ньому відповідної правової норми. Це призвело до необхідності суддям давати розширені тлумачення закону, межі яких досить складно визначити. Унаслідок таких дій суддів фактично створюються нові норми й навіть цілі інститути, і виникає так зване «суддівське право», яке відіграє роль джерела права.
У країнах прецедентного права зростає роль закону, що пояснюється істотним ускладненням правовідносин сучасних суспільств. Норма права дедалі більш однаково розуміється в країнах англо-американської та романо-германської цивільно-право¬вих систем. Отже, по суті в обох системах із певних питань приймаються однакові або схожі рішення, які ґрунтуються на ідеї справедливості. Суттєвий вплив на розвиток права, зокрема торгового, країн різних цивільно-правових систем, здійснює американське право (антитрестівське законодавство, інститут довірчої власності).
В останні десятиліття у зв’язку з розвитком міжнародної торгівлі відбувається поступове зближення англо-американської та континентальної цивільно-правових систем, які існують в країнах Західної Європи. Важливу роль у цьому питанні свого часу (у 1972 році) відіграв вступ Великобританії до ЄЕС. Нині цей процес стимулюється формуванням єдиної системи в рамках ЄС та усвідомленням близькості європейських країн, єдності системи цінностей західної цивілізації.
Не складно визначити місце українського цивільного права серед цивільно-правових систем сучасності. Як відомо, з 1917 р. в юридичній літературі завжди виділялися особливості СРСР і його республік, у тому числі й України, як права нового соціалістичного типу, покладаючи в основу не сутність самого права, а його економічний зміст та ідеологічні гасла. Проте аналіз цього права свідчить про те, що так зване «соціалістичне» право не мог¬ло бути самостійною цивільно-правовою системою, оскільки єдиною його відмінною рисою був надмірний вплив публічно-пра¬вових засад. Ця риса притаманна багатьом державам перехідного періоду.
В останні роки в Україні йде відродження справжніх цивільно-правових норм, яке уособлюється в новітньому законодавстві, зокрема в новому Цивільному Кодексі України, аналіз якого ви-являє генетичний зв’язок українського цивільного права з конти-нентальним. Увесь розвиток сучасного українського цивільного законодавства свідчить про тенденцію посилення його зближення з романо-германським правом. Нині ж за всіма ознаками Україна належить до Східноєвропейської цивільно-правової системи.
Водночас, як і всі інші країни, Україна відчуває і вплив англо-американської системи права. Зокрема, це проявляється у визнанні ролі судової практики, зростанні правового значення керів¬них роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду, урізноманітненні джерел цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

Похожие:

Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconКонтрольна робота з предмету "Історія держави і права зарубіжних країн" Тема 3
Салічна правда державна податкова адміністрація україни національна академія державної податкової служби україниКонтрольна робота...
Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconТема історія держави І права зарубіжних країн як наука Призначення курсу "Історія держави І права зарубіж­ них країн" 12

Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconПодаткові системи зарубіжних країн: Андрущенко В. Л., Данілов О. Д. / К.: Комп’ютер прес, 2004

Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconЧужиков віктор Іванович економіка зарубіжних країн зміст Передмова 7 Розділ Національні економіки в системі світового господарства. Варіативність моделей економічного розвитку 9 1

Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconІсторія держави І права зарубіжних країн: Мудрак содержание
Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconСуторміна В. М. Фінанси зарубіжних корпорацій зміст вступ 8 Розділ Сутність, функції та управління фінансами зарубіжних корпорацій 12 Предмет дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій» 12 2

Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconРеферат на тему: "Світовий ринок зброї та військового спорядження"
Так, на 10 основних країн-експортерів припадає бли­зько 90% усіх продажів, а на 30 основних країн-імпортерів — близько 85% закупівель...
Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconМісцеві податки в розвинених країнах Перехід до ринкових відносин змушує нас звернути пильну увагу на економічний досвід розвитку закордонних країн, зокрема в області фінансів
Податкова політика західних країн, як правило, розрахована на притягнення приватного капіталу. Стимулюючий вплив податкових пільг...
Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconПрограмма минимум кандидатского экзамена по специальности 12. 00. 03 «Гражданское право, предпринимательское право, семейное право, международное частное право»
«Гражданское право, предпринимательское право, семейное право, международное частное право» по юридическим наукам
Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн iconКнига о праведнике По изд.: Раби Шимон. Фрагменты из трактата "Зоhар": Пер с арамейск
Запада. И в обоих случаях речь идет о находке сенсационной, о таком открытии, которое имело грандиозные последствия
Разместите кнопку на своём сайте:
txt.rushkolnik.ru



База данных защищена авторским правом ©txt.rushkolnik.ru 2012
обратиться к администрации
txt.rushkolnik.ru
Главная страница